Влаштуватися на новому місці
І це не тому, що не вдалося пристосуватися до життя в іншій країні, а просто дуже сумують за рідними та близькими людьми. Так, жінка з Кремінної Дар’я Шульц виїхала із сином до Литви, а з часом повернулася до України. Зараз влаштовує своє життя у місті Дніпро.
Кількість внутрішньо переміщених осіб з початку війни збільшилася з 1,5 млн до 4,6 млн, в за неофіцінийми даними, їх може бути набагато більше. Про це під час брифінгу в медіацентрі «Львів», повідомила перший заступник міністра соціальної політики України Дарина Марчак. «Ми однозначно бачимо збільшення кількості ВПО внаслідок війни – з 1,5 млн до 4,6 млн осіб. І це лише тільки ті громадяни, хто подали заяви на реєстрацію. Ми розуміємо, що насправді таких людей набагато більше», - зазначила Марчак.На наступний рік в проєкті Закону про Державний бюджет на підтримку цієї категорії громадян передбачено майже 60 млрд грн. Проте, за словами заступника міністра, в умовах суттєвого обмеження фінансових ресурсів і збільшення кількості людей, що потребують турботи з боку держави, система соціальної допомоги потребує переосмислення.
ТЕРМІНОВА ЕВАКУАЦІЯ
Дар’я з чоловіком і 6-річним сином виїхала з Кремінної 6 березня. «На той момент у місті було дуже гучно і небезпечно, доводилося і вдень, і вночі спускатися до холодного підвалу з дитиною, тож уже не витримували морально, - згадує Дар’я, - Виїжджати було також страшно, тікали під кулями, під звуки вибухів на власному авто. Всі казали, що потрібно маркувати машину написом «Діти» - так і зробили. На блок-постах українські військові легко пропускали машину. Їхали колоною з Кремінної».
Спочатку Дар’я із сім’єю зупинилися у Дніпрі. Сюди ж приїхала і старша сестра Даші, Катя, з сином – вони тікали з Рубіжного. Були думки залишитися тут, бо у чоловіка Даші у Дніпрі була робота, але страх за майбутнє дітей взяв гору і жінки вирішили рухатися далі – за кордон.
ЛИТВА ЗУСТРІЛА ДРУЖНЬО
Їхали на авто, за кермом всю дорогу була сестра Даші, Катерина. Їхали до Литви майже тиждень. Важко, страшно, сльози і постійні думки про дім, чоловіка, батьків, які так і не виїхали з Кремінної. Проте у голові буле чітке розуміння, що треба рятувати дітей.
Литва зустріла родини з України дуже тепло. Поселилися у місті Юрбаркас, що на заході країни. Люди привітні, ніколи не відмовляли у допомозі (і волонтери, і самоврядування міста). Одна з литовських родин дала у безкоштовне користування квартиру. Син Даші безкоштовно відвідував місцевий дитячий садок, а син Каті – школу (безкоштовне і відвідування, і харчування). Всі гуртки для хлопців – також без оплати. Наприклад, вони ходили на дзюдо і, до того ж, вже брали участь у змаганнях і поверталися з перемогами!
У дитячому садочку Литви (фото надано Дар’єю Шульц)
У парку Дніпра (фото: Яна Величко)
Регулярно надавалася гуманітарна допомога: часто у вигляді продуктів харчування, засобів гігієни, канцелярських наборів.
Було приємно, коли організували свято Великодня в українських традиціях, а ще всім діткам ВПО подарували планшети від спонсорів.
«Нам дали можливість отримати вид на проживання на 1 рік, тож ми оформили соціальні виплати на дітей – 80 євро на місяць».
Але цей рік Дар’я не змогла там добути. Якою б привітною, гостинною, культурною та гарною не була Литва, проте серце рвалося додому. По перше, в Україні залишився чоловік Даші, по-друге, виїжджати за кордон назавжди дівчина не планувала.
Вихователі і дітки з садочку проводжали гостей з України зі сльозами на очах. Незважаючи на мовний бар’єр, всі дуже подружилися і вже встигли звикнути один до одного.
“ЗІ СВОЄЮ РОДИНОЮ – МОЄЮ ПІДТРИМКОЮ І ОПОРОЮ...”
Проживши у Литві 5 місяців, Даша вирішила повернутися в Україну. Попри те, що у нашій державі, і у Дніпрі зокрема, не припинялися ракетні удари, дівчина каже, що сумнівів у правильності прийнятого рішення не було.
Коли їхали додому – на душі не було тривоги, а навпаки – приємне відчуття родинного тепла та домашнього затишку…
Сьогодні Даша планує знайти віддалену роботу на дому, щоб також доповнювати сімейний бюджет. Вивчає пропозиції, які надає Інтернет, шукає підходяще заняття. З вибором роботи не квапиться, бо в інтернеті можна натрапити на вудку шахраїв, тож вакансії треба вивчати дуже уважно. Каже, що могла б навчитися будь-чому – були б реальні пропозиції з гідною оплатою праці.
Даша каже, що за кордоном їй було важко. «Все ж таки, дім є дім», - ділиться дівчина. Так, житло винайняти – зараз задоволення не з дешевих. Оскільки чоловік Даші працює, тож їй довелося розрахуватися з роботи, щоб сидіти вдома з сином.
Але попри всі ці труднощі та посилення ракетних обстрілів з боку РФ, Даша навіть не замислюється знову виїхати з України. «Я вдома, на своїй землі, зі своєю родиною – моєю підтримкою і опорою. І ми все подолаємо і зможемо пережити разом!», - каже Даша.
Єдине, що дуже болить душа за рідних, які так і не змогли виїхати з тимчасово окупованої території. «Ми щодня молимося за них, сумуємо за будинком, але віримо в перемогу та в те, що Кремінну незабаром визволять і ми повернемося у свій дім».
Тетяна Верун, Яна Величко
