Як працювали на новому місці та не опускати руки

Це і житло, і пошуки роботи, і проблеми у спілкуванні. Гарно, коли зустрінеш однодумців, або людей, які близькі тобі у якихось речах.

Так, Ганна Рясна, евакуювавшись до Дніпра, не сиділа, склавши руки, а почала надавати допомогу людям та збирати людей для взаємодопомоги та підтримки.

Як це їй вдалося та які зараз задачі стоять перед організацією, у нашому матеріалі. У Дніпрі на сьогодні активно працює хаб для переселенців Луганщини. Це люди, які переїхали до міста Дніпро, стали активно допомагати один одному. Почала цей процес Гання Рясная, директорка Луганського обласного центру підтримки молодіжних

Ініціатив та соціальних досліджень, голова Луганської обласної молодіжної ради.

Навесні почали з допомоги людям у місцях бойових дій, з часом тим, хто евакуювався.

- Ганно, поділіться, будь ласка, як виникла ідея створення хабу у Дніпрі?

- Ідея створення хабу саме в місті Дніпрі виникла тоді, коли ми активно включилися у фазу працювати, допомагати людям з гуманітарною допомогою і без свого власного переміщення це виявились дуже незручно.

- Розкажіть про волонтерський хаб. Як ви його відкрили, який основний напрямок роботи, яка допомога надається у вашому хабі та хто може на неї розраховувати?

- Спочатку ми працювали разом з Молодіжною радою Дніпра, але в них велика кількість волонтерів і своя направленість. Вони працюють саме для переселенців в місті Дніпрі. А ми починали свою роботу з того, що особливо допомагали всім людям, які знаходились на підконтрольній Україні території Луганської області. Тож так виникла ідея створення свого власного майданчику, де могла збиратись ініціативна молодь, і взагалі люди з Луганщини для того, щоб фасувати та направляти допомогу, працювати зі списками, проводите заходи соціального згуртування, створити таку невеличку юридичну допомогу для тих, кому вона потрібна.

І у зв'язку з цим звернулись до наших партнерів USAID “Демократичне врядування в Східній Україні”, до Наталії Губенко, яка розказала про те, що відкрита програма і ми написали грунтову проектна заявку на те, щоб створити такий хаб для молодих людей Луганської області.

На сьогодні на допомогу в хабі молоді Луганщини може звернутись будь-хто від дитячого віку до дорослого. Це видача гуманітарних харчових гігієнічних наборів і дитячих. Це заняття з дітками, коли ми розвантажує наших матусь і татусів для того, щоб вони мали декілька годин на тиждень вільного часу, а в цей час наші волонтери працюють з дітками. Потім це юридична консультація, психологічна консультація, просто надаємо безкоштовне приміщення для проведення власних заходів, молоді та громадських активістів, будь-кого за графіком. Також у нас є необхідна техніка, щоб провести захід. І ми також можемо її надати до тих людей, які звертаються до нас. Також ми включаємося в громадську діяльність саме в місті Дніпрі. З нашими колегами, молодіжними центрами Дніпра і молодіжною радою.

- Як ви працюєте з молоддю? Чи легко молодь долучається до волонтерства та громадської діяльності?

- Скажемо так, що залучити взагалі молодь до громадського життя до молодіжної роботи завжди було важко і на території Луганської області території Дніпра. До нас, коли ми почали свою вже більш-менш активну роботу, ми виклали афішу, в якій ми поставили про те що запрошуємо доєднатись всіх небайдужих людей. За цією афішею до нас доєднались люди. У нас створено чати волонтерів Луганщини. Це різного віку люди. Ми пишемо запит. Наприклад, нам потрібні чоловіки для розвантаження вантажів. Люди ставлять “плюсики”, і з'їзжається вже команда волонтерів.

-Як зараз працює ваш шелтер для переселенців Луганщини? Чи багато людей у ньому перебувають?

- Сьогодні у шелтері переселенців Луганщини проживає дев'яносто людей. Люди різного віку від трьох років до 80. Більше людей це саме міст Лисичанськ, Северодонецьк, Рубіжне, Станиця Луганська, Старобільськ, Сватове. Також у нас є декілька людей, які з Харківської та Донецької областей. Коли є вільні місця, ми залюбки приймаємо тих, кому потрібна наша допомога.

Також ми працюємо з переселенцями, які живуть в шелтері переселенців Луганщини. По-перше, адміністраторка шелтеру, коли приймає людей, питає в них, якою б вони хотіли займатися діяльністю. Є такі люди, які в минулому були працівниками культури. Зараз вони вже офіційно влаштовані працівники Луганського обласного молодіжного центру.

Приклад є журналістка, яка втратила роботу, переїхала до Дніпра, а тепер також працює з нами молодіжній роботі.

Владислав Гуртовий - приклад того, як він працював до останнього дня на Луганщині. Потім поїхав до Дніпра, став помічником по складу. І таких прикладів дуже багато і ми завжди готові для того, щоб нова молодь, нові люди, в кого є бажання і власний час, доєднувались до нашої діяльності. Роботу ми знайдемо всім, якщо є бажання.

- Хто підтримує вас у роботі?

- Цікаве питання, хто підтримує нас роботі. Ну, в першу чергу, якщо брати молодіжну роботу, то підтримує Луганська обласна державна адміністрація, Управління молоді і спорту, підтримує Департамент міжнародних відносин, вони також наші партнери. Підтримують дану місцева влада в Дніпрі, Департамент молоді та національно-патріотичного виховання, молодіжні ради, Міністерство молоді і спорту. А також партнери, як кажуть, з минулого життя, з якими на Луганщині ми реалізували проекти. Міжнародні організації, просто люди, благодійні фонди. І найголовніше, що ми, Луганчани, підтримуємо один одного. І прикладом цього є захід, який відбувся 9 вересня. Це такий родинний захід був на лівому березі Дніпра, коли люди, не маючи в принципі ресурсу об'єднались і зробили велике свято. І люди гуманітарну допомогу отримали і поспілкувалися один з одним, мали змогу вживу поспілкуватись губернатором та задати запитання. Тобто підтримка один одного найголовніша.

- Часи зараз не прості. Багатьом людям дуже важко орієнтуватися, почати все, як кажуть, “з чистого паперу”. Що Вас мотивує не зупинятися?

- Хто мене мотивує? По-перше, мотивує мене мій синочок. І вся робота, яку я роблю і намагаюсь вкласти в свою душу у молодіжну політику. Це все для того, щоб у мого синочка було майбутнє світле і гарне. Також мотивує мене мій чоловік. Він зараз знаходиться на передовій і його приклад патріотизму мотивує мене дуже сильно.

- Ви багато спілкуєтеся з переселенцями. Які зараз проблеми у людей, саме на Ваш погляд, в облаштуванні на новому місці? Як проходить адаптація?

- Якщо взяти топ-3 таких проблем, з якими стикаються люди, які перемістились. По перше, життя в шелтерах проходить в такому незвичному для людей режимі. Це стовідсоткове виконання всіх правил і норм поведінки в шелтері. Не вживання алкогольних напоїв.

Ми живемо за графіком, що там після 10 вечора ми не гуляємо, готуємось до сну. Це і спільна кухня, а це говорить про те, що це спільні правила і приходиться комунікувати з людьми для того, щоб там по черзі щось собі готувати.

Друга проблема, це багато людей, які виїхали, не маючи документів. І це довгий процес з відновлення своїх документів.

Третя проблема - це те, що люди в стадії стресу довго з нього виходить. Деякі не виходять. В залежності від тих проблем, які в них були саме не території Луганської області. Деякі люди виїжджають вже без до прикладу, сім'ї, які втратили чоловіка і такі проблеми подолати дуже складно.

- Які основні завдання Ви собі ставите на сьогодні?

- Першочергове завдання - це підготовка до опалювального сезону, до зимового періоду. Ремонтуємо дах шелтеру третього поверху для того, щоб розширити шелтер на 140 місць. Щоб створити умови взимку нашим луганчанам жити безкоштовно. І першочергово це будуть люди, які потребують цього найбільше. Це родини з дітками.

- Які плани на найближчий час?

- Ми дуже хочемо Перемоги і всі молимось за наших захисників та за те щоб скоріше ми повернулись до нашої вільної незалежної Луганщини. Луганщина - це Україна.

Тетяна Вергун, Яна Величко