Коли війна не відпускає: історія Інни Вишневської – багатодітної матері, художниці та парамедика
Старший Микита вивчав політологію в інституті, до школи №59, що поряд з будинком ходили першокласниця Аксинія, чотирикласник Тимофій та дев'ятикласник Ілля. У них був двоповерховий будинок з господарством: курочки, перепілки, цесарки, голуби та розумний сад: теплі грядки, краплинний полив та клімат-контроль, але це для душі – джерелом доходів був магазин з продажу комп'ютерних технологій та носіїв інформації. Дружина, за освітою хореограф, разом із чоловіком та старшими дітьми займалася малим бізнесом, виховувала молодших дітей. І все було б добре, але жили ці люди в Київському районі Донецька, поряд із легендарним аеропортом, і в 2014 році в їхній затишний світ увірвався «руський мір». Так у життя Інни Вишневської, якій тоді було 39 років, прийшла війна, яка триває донині.
У квітні зі Слов'янська до Донецька прийшли загони сепаратистів. 26 травня 2014 року розпочалися артобстріли ДАПу. Розташовані поруч селища Карлівка, Піски, Спартак згодом були стерті з лиця землі. Кілька місяців сім'я Вишневських просиділа в підвалі, де була слабка вентиляція та плиткові стіни, що обіцяло море осколків у разі «прильоту».
20 липня вирішили їхати. Дах та тераса будинку вже були прошиті осколками, Інна отримала легку контузію. Колона з автомобілями біженців простояла на блок-посту сепаратистів 6 годин, що за тодішніми мірками було «не довго».
Їхали в нікуди. Спочатку дісталися Бердянська, сподіваючись відновити на морі психіку дітей, проте там були дикі ціни, бо курорт переповнили біженці. У Бердянську "просиділи" місяць, потім знайомий запропонував свою маленьку дачу, де сім'я прожила ще два місяці.
"Поки ми були на дачі зателефонували сусіди, розповіли, що був "приліт" і наш будинок повністю згорів", - згадує Інна.
Пізніше надійшла ще одна звістка: магазин комп'ютерних носіїв «віджали» сепари. З власності - авто та літній одяг, на руках четверо дітей та дві собаки. Повертатися нема куди, допомогти нікому, бо всі друзі опинилися в такій же ситуації. Проте, за словами Вишневської, серед її друзів та знайомих, які залишилися чи повернулися до окупованого Донецька понад десять людей, уже розлучилися з життям: «приліти», перестрілки, підвали сепаратистів. Але це з'ясується пізніше, а тоді, восени 2014-го життя здавалося безвихідним і раптом надійшла пропозиція переїхати до Кропивницького (Кіровоград до 2016 року), де чоловікові запропонували роботу.
«Приїхали до Кіровограда і я вирішила, що потрібно максимально приділити увагу навчанню. Пішла навчатись у галерею «Єлисаветград» Миколи Цуканова. У мене були задатки до живопису, але до війни малювала лише легкі начерки», – згадує Інна Вишневська.
Так, у 40 років наша героїня почала вчитися живопису. Навчання займало по 4-5 годин на день, брала онлайн-уроки в італійських майстрів. Внаслідок цього Вишневська зі своїми роботами взяла участь у 8 виставках, багато картин художниця продала за кордон: Філіппіни, Англія, Чехія, США. Далі Інна почала набирати своїх учнів, а згодом їй запропонували викладати живопис у двох приватних школах.
«Викладаючи живопис пішла вчитися на подолога. Подологія це медичний педикюр: лікування нігтів, пальців, врослих нігтів, натоптишів, стрижневих мозолів, «п'ят, що лопнули» - все що пов'язано зі стопами плюс масаж для активізації точок розкріпачення стопи. У мене були клієнти – баскетболісти, плавці, а це закріпачені м'язи після тренувань, а також стопа, що втомився. Обробляла, видаляла, клеяла, зачищала. Подологія з'явилася нещодавно, в Україні цим раніше займалися хірурги, але хірурги здебільшого працюють з видаленнями. Подологи займаються і видаленням, і терапією та косметологією», - розповіла Інна.
Так переселенка опанувала ще одну професію. У другій половині дня працювала в кабінеті подології у салоні краси, виїжджала додому до клієнтів, а вранці викладала у школі. Сини подорослішали та роз'їхалися, з батьками залишилася лише донька. По копійчині сім'я відкладала гроші на квартиру.
У серпні 2021 року художниця та подолог приїхала до Києва у інститутських справах одного із синів. Жила в гостях у подруги та закохалася у Білогородку, село під Києвом. Тут Вишневські вирішили оселитися та купили 15 квадратних метрів у таунхаусі.
«Кропивницький це важкий період у моєму житті. Чого коштували лише п'ять переїздів із дітьми та собаками. Від Білогородки я була у захваті. Приїхали ми сюди 28 січня 2022-го і не встигли отримати свої речі на «Новій пошті», як почалася війна», — згадує Вишневська.
24 лютого Інна Вишневська без вагань та роздумів вирушила до сільського клубу, де з першої години війни почалося стихійне формування територіальної оборони.
«У Білогородці я жила буквально місяць, але чітко розуміла де я маю бути і що маю робити. Не людина обирає Київ, а Київ обирає людину», – каже Інна.
Боксерський підвальчик сільського клубу миттєво перетворився на бомбосховище, куди потяглися люди, сподіваючись на укриття та підтримку. Сюди і прийшла Інна Вишневська з медичною сумкою, ліками, тонометром та малюнками для дітей. Так розпочалася її військова біографія. Інна записалася до Тероборони, обрала собі позивний Зефірка та організувала у підвалі притулок, де був душ та гаряче харчування. За час гарячої фази через притулок пройшли понад 100 людей. Усім було надано допомогу: медичну, психологічну, логістичну. Завдяки волонтерам вивозили сім'ї біженців: когось на вокзали Києва, когось за кордон.
Коли ЗСУ вигнала окупантів із Київщини розпочався новий період діяльності. На той час стихійну Тероборону вже було оформлено як Добровільне формування (ДФ) №2 Білогородської сільської територіальної громади (СТГ). Зефірка та її напарник Сергій Шарунов (позивний Пілюлькін) організували при підрозділі мобільну патронажну службу (МПС). Зефірка та Пілюлькін надавали долікарську фельдшерську допомогу хворим (включаючи евакуацію), людям похилого віку та інвалідам, а також возили продукти, ліки, засоби гігієни та товари першої необхідності.
Мобільна патронажна служба здійснила понад 100 поїздок населеними пунктами Бучанського району: Ірпінь, Буча, Ворзель, Мироцьке, Блиставиця.
«Буквально другого дня після звільнення Бородянки ми зібрали все, що в нас було: медикаменти, одяг, продукти. Битком забили машину та рвонули туди», - згадує Зефірка.
Під Бородянкою є село Дружня, у сільраді якої оселилися добровольці МПС Зефірка та Пілюлькін. «Відпрацювали» всі села, що прилягають до Бородянки, понад 20 населених пунктів. Надавали долікарську, психологічну допомогу, евакуювали тяжкохворих. Навички подології виявилися дуже корисними, бо місцеві жителі місяцями сиділи у підвалах, у багатьох були виразки на ногах.
Вже в той момент стало очевидно, що мобільна патронажна служба Білогородського ДФТГ має слабке місце, а саме: автомобіль, бо на легковій машині евакуювати хвору людину не завжди реально. Так почалися пошуки реанімобіля. Допомогли БФ «Наші котики», компанія «Комтегра», БФ «Міла» та ГО «Допомога разом».
«У вересні приїхала машина наша довгоочікувана. Ми поставили сонячну батарею, камери заднього виду, підключили обладнання. Зараз шукаємо болотяну гуму, відпрацьовуємо з Білогородським ДФТГ евакуацію поранених за допомогою реанімобіля. Це командна робота нашого підрозділу, де відпрацьовується бойове злагодження», - розповідає Інна Вишневська, нині куратор Центру волонтерської допомоги Добровільного формування №2 Білогородської СТГ.
Паралельно з тренуваннями у підрозділі Зефірка та Пілюлькін проводять заняття з тактичної медицини та першої долікарської допомоги серед населення, як з дорослими, так і з дітьми.
Інна Вишневська має безліч проектів і планів на майбутнє, вона вірить в успіх, бо починаючи з 2014 року стільки разів доводилося починати життя з чистого аркуша і завжди добиватися результатів.
Костянтин Гродзінський
