Товариство УТОС стало шелтером для вимушених переселенців

Під шелтери, прихистки переобладнали різні приміщення, навіть ті, які не були пристосовані для проживання людей. Але завдяки наполегливості волонтерів та за підтримки громадськості багатьох переселенців вдалося забезпечити житлом.

Так, з перших днів повномасштабного російського вторгнення підприємство ПОГ “Дніпровське УВП УТОС” стало прихистком для великої кількості людей з Луганської, Донецької, Херсонської, Сумської та інших областей України.

Працівники підприємства поділилися своїм досвідом та проблемами з нашими журналістами.

ПІДПРИЄМСТВО ЗАВЖДИ МАЛО СОЦІАЛЬНУ СПРЯМОВАНІСТЬ

«Ви зараз перебуваєте на підприємстві, яке на цьому місці з 1 лютого 1945 року. Воно було засноване ще у минулому столітті, і продовжує свою роботу по сьогодні, - розповідає Сергій Васильович Кіт, директор УТОС у Дніпрі, - Вже майже протягом 80 років тут випускається продукція, виготовлена руками людей з інвалідністю по зору, членами УТОС».

Підприємство розпочинало з вироблення шиферних цвяхів, форм для випікання хліба. А сьогодні тут виготовляється продукція для «Укрзалізниці», будівельні матеріали (профіль під гіпсокартон, тротуарна плитка), різні електротехнічні вироби (для кранового, ліфтового господарства і шахт, електродвигуни тощо).

«Одним із завдань УТОС є працевлаштування людей з інвалідністю, підвищення їхніх соціальних гарантій та реабілітація до життя у нових реаліях, - ділиться Сергій Васильович, - І хоча у нашого підприємства завжди була соціальна спрямованість, в Україні поки що воно не має статусу соціального».

КОЛИ У СЛУХАВЦІ ПЛАЧЕ ДИТИНА АБО ЖІНКА, ТО ВЖЕ НЕМОЖЛИВО ВІДМОВИТИ, - Сергій Кіт

«З 25 лютого і по сьогодні ми на своїй території приймаємо також і людей, які тікають від війни. На наступний день після початку повномасштабного вторгнення мені зателефонували колеги з Харкова та попросили прихистити людей. У приміщеннях було доволі холодно, бо ми не опалювали зайві площі. Але, щоб створити більш-менш комфортні умови для людей, ми все ж таки увімкнули опалення», - згадує Сергій Васильович.

Спочатку приймали тільки своїх співробітників із Українського товариства сліпих, а потім відчинили двері і для всіх інших.

«Коли ти по той бік слухавки чуєш плач дитини або жінки, то вже просто неможливо відмовити. Ти, мабуть, не маєш на це морального права. Якщо можеш, то треба допомагати», - каже Сергій Кіт.

До підприємства почали приїздити переселенці з Херсонської, Чернігівської, Сумської, Київської та багатьох інших областей.

«В принципі, ми намагалися надати людям все, чого вони потребували. Це проживання, харчування та інші умови для комфортного перебування та адаптації. І все це поки що безкоштовно», - розповідає Сергій Васильович.

ДЕЯКИМ ЛЮДЯМ ПРОСТО НЕМАЄ КУДИ ЙТИ

На день приїзду кореспондентів до шелтеру в ньому ночувало 109 осіб.

«Дехто живе тут уже протягом майже 8 місяців, багатьом людям просто нікуди їхати. Є і такі, чиї будинки вщент зруйновані, тобто навіть після нашої перемоги їм немає куди повертатися, - ділиться Сергій Васильович, - Ми це розуміємо і саме тому надаємо людям прихисток».

Наталія приїхала з Бахмуту ще 31 березня. «Умови тут прекрасні. Гарне харчування, є пральня, душ і туалети. Ми виїжджали з міста під бомбардуванням. Було страшно, - ділиться жінка, - Додому, звісно, дуже хочемо, але повернемося лише на територію, підконтрольну Україні».

«Дуже сильно стріляли у нашому місті, тож ми виїхали, - розповідає Валентина з Бахмуту, - Ми переночували на вокзалі, а потім перебралися сюди. Я приїхала в одних капцях». Валентина задоволена умовами, наданими в центрі, їй тут допомогли з одягом та всім необхідним.

Валентина, Бахмут 

Тамара виїхала з Бахмуту, і їй вже нікуди повертатися, бо у її будинок тричі «прилітало». Жінка задоволена умовами проживання у шелтері: «У мене немає дому, але я у будь-якому випадку планую повернутися у рідне місто».

Тамара, Бахмут

Деякі люди вже знайшли себе у нових справах, допомагають влаштуватися у шелтері таким же переселенцям, як і вони, готують, прибирають, слідкують за порядком. Так, Ірина з міста Попасна сьогодні працює у шелтері.

Ірина, Бахмут

ПІДПРИЄМСТВО СТВОРЮЄ БЕЗПЕЧНІ УМОВИ

Керівництво підприємства також створює умови для безпеки людей. І на сьогодні переобладнали одне приміщення для укриття під час тривог та ракетних ударів.

«Колись це був старий підвал з котельнею, - показує приміщення Сергій Кіт, - Ми його прибрали та зробили укриття. Сьогодні тут можуть сховатися до 100 осіб. Побудували туалети і подали воду, зараз намагаємося встановити піч-буржуйку, щоб було ще й тепло. Це приміщення не можна назвати повноцінним бомбосховищем (у таке потрібно вкладати великі гроші), проте під час тривоги і коли людині дуже страшно, вона може туди спуститися».

ПРОБЛЕМИ З ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЄЮ

Сергій Васильович занепокоєний проблемами подальшого утримання приміщення. Адже воно вважається комерційним, тож і комунальні послуги сплачуються за відповідною ціною.

«На сьогоднішній день ми віддаємо понад 6 гривень за кіловат. У той час, коли фізична особа, яка проживає у квартирі, сплачує 1,44 гривень. Та ж сама історія і з водою. А ще за перевитрати води тягнуться штрафні санкції… Отже, є цілий комплекс проблемних питань», - ділиться Сергій Васильович.

Хоча підприємство і має абсолютно соціальне спрямування, на жаль, преференції йому не надаються. УТОС продовжує потроху працювати, триматися на плаву, тож і боргів поки що не має.

«Але загроза над нами висить колосальна. До того ж, ще й з’явилися перебої з електроенергією, а у нас фактично все опалення електричне. Тож, дуже хотілося, щоб ми мали змогу вирішити ці питання як на рівні держави, так і з місцевими органами влади».

Окрім підтримки людей, УТОС працює і на нашу спільну перемогу: багато своєї власності товариство передало військовим адміністраціям.

ЗАВДЯКИ НАШИМ ПАРТНЕРАМ МИ ПРОДОВЖУЄМО ПРАЦЮВАТИ

Організація розвиває партнерські відносини, завдяки яким і вдається утримувати шелтер вже понад 7 місяців.

«Дякуючи нашим партнерам, і завдяки тим грантам, у яких ми брали участь, ми продовжуємо сьогодні працювати. Плюс відгукнулося багато наших друзів і небайдужих організацій: допомагали з ремонтами, харчуванням, забезпеченням людей одягом та іншими необхідними речами. Бо дехто приїжджав до нас зовсім без нічого, навіть без білизни. Багато горя ми побачили за цей час.., - ділиться Сергій Васильович, - Ми дуже вдячні тим організаціям та структурам, які нам допомагають. Зокрема, це ПРООН, ЮНІСЕФ, різні міжнародні фонди, українські підприємства та наші партнери».

ДЛЯ ПОЧАТКУ ТРЕБА ПЕРЕМОГТИ, - Сергій Кіт

Зараз найголовніше — підтримувати життєдіяльність шелтеру.

«Які плани? Для початку треба перемогти! Іще нам слід пережити зиму, і навіть не одну, - каже Сергій Васильович, - Хочеться, щоб люди, наші мешканці, не залишилися на вулиці. Щоб все, що ми робили протягом останніх восьми місяців, не було дарма. Прагнемо і надалі допомагати людям».

Тетяна Вергун, Яна Величко