ЖИТТЯ НА ВУЛИЦІ

21:30
37
ЖИТТЯ НА ВУЛИЦІ

В країні через коронавірусну хворобу триває карантин, але ж карантинні заходи рятують тих людей, які мають домівки. Під час карантину безпритульні люди страждають більше, ніж інші. Вони не можуть ізолюватися та часто мити руки. Більшість з них має хронічні захворювання та слабкий імунітет.

 

Саме з цією метою громадська організація «Правозахисний рух Донбасу» вирішила розпочати кампанію “Допоможи вижити” зі збору коштів для екстреної локальної допомоги безпритульним людям, що зараз знаходяться на межі виживання. На зібрані кошти на старті було закуплено продуктові набори та засоби індивідуального захисту.

“Не завжди люди розуміють, що безпритульний — це людина, що опинилася на вулиці не за власним бажанням, — розповідає Тетяна Плясунова, керівник проекту “Допоможи вижити”, — За нашими даними у містах Донбасу мешкає близько тисячі безхатченків. Ми намагаємося не тільки допомогти цим людям, але і змінити ставлення до них. Адже існує багато упереджень щодо безпритульних. Вважається, що всі вони — алкоголіки та наркомани. Це заважає нам бачити за безпритульними звичайних людей, які опинилися у складних обставинах. Це конфлікти у сім'ї, шахрайство з житлом, жертвами якого вони стали, це вимушене переселення або втрата роботи, це різні хвороби та похилий вік. Від таких обставин ніхто не застрахований».

Коли волонтери роздавали допомогу, вони спілкувалися з цими людьми. У кожного з них своя історія.

Познайомилися, жінку звуть Марія.

— Як вам сказати… Я в підвалі живу. Мені двірничка допомагаєЗаробляю, як зможу. Здаю та збираю вторсировину. Ось і сюди приходжу. За мою допомогу мені іноді залишають їжу, яку приносять якісь люди. Іноді я виходжу сюди, люди йдуть з магазину, та залишають гроші.

Це Павло. На вигляд він значно старше за свої роки. Дитинство Павла припало на 90-ті роки. Павло жив у двокімнатній квартирі разом із мамою та батьком. Мама сильно хворіла та лежала протягом двох років, батько почав прикладатися до чарки. Коли мати поховали, батько два роки пив, накопичувалися борги за квартиру. Зрештою батько прийняв рішення обміняти квартиру на будинок під Лисичанськом.Поки переоформлювали житло, батько помер, і Павло залишився один. Йому було 17 років. Працювати було ніде, і він відправився на заработкі. Був у Києві, в Харкові, знайти нормальну роботу не вдавалося, працював неофіційно, деякі роботодавці взагалі не платили.

Коли повернувся, від будинку залишилося тільки стіни, дах і вікна. Все інше винесли, розікрали. Навіть, двері винесли. Залишиласятільки прописка, — згадує Павло, — З тих пір живу, де прийдеться. Намагаюся влаштовуватися на роботу де забезпечуютьжитлом, але це не завжди виходить.

Павло і зараз час від часу працює. Живе макулатурою металобрухтом, та допомогою людей.

Сергій Єгорович приїхав з окупованої території. Там залишилась мати. Він тут із жінкою. Там, у Луганську, в нього немає роботи, взагалі з роботою дуже складно. Тут в нього теж проблеми, ні житла, ні роботи. Сподівається щось знайти, якщо не вийде, то коли карантин скінчиться, поїде назад. Там є свої стіни.

— Поки ми не можемо і виїхати. І там на нас нічого не чекає. В жінки діабет, це головна проблема. Постійно потрібні ліки, вона їх час від часу отримує, а з іншим, як прийдеться.

Антон — сирота. З грудня 2016 року живе на вулиці. У січні 2020 року жив у знайомих.

— Виділили гуртожиток, але через карантин прописатися туди не зміг. Тому що потрібно обходити лікарів, а в лікарні не потрапити під час карантину. Заробляю тим, що збираю метал, та на ці гроші купую продукти… ліки. Не п'ю, не курю.

— А ви пробували влаштуватися на роботу?

— Пробував.

— А ким?

— Так ким завгодно, хоча б сторожем. У мене тупо не було виходу.

— А як ви шукали роботу, за оголошеннями?

— Та ні, просто ходив питав, чи треба кому що ...

— А де ж ви ночуєте?

Так. Де ніч застане, — каже Антон.

Точних даних, скільки людей знаходиться у скрутних життєвих обставинах, та знаходиться без житла немає, тому що не всі вони звертаються по допомогу. За даними Мінсоцполитики, у 2019 році по допомогу звернулися 33 тисячі осіб по Україні. Станом на січень 2020 року, в Україні функціонує 100 закладів для бездомних, 91 центр обліку, 15 центрів реінтеграції бездомних, 22 будинки нічного перебування та 5 соціальних готелів. Заклади соціального захисту для бездомних розраховані на 1623 ліжко-місця. В них бездомні отримують комплекс соціальних послуг, в тому числі, послуги притулку.

У Луганській області заклади для бездомних відсутні, тому відповідна статистика не ведеться. У Донецькій області закладами для бездомних надано допомогу 4912 особам.

Волонтери програми “Допоможи вижити” роздають харчі, які не потребують додаткового приготування та швидко не псуються — тушонку, рибні консерви, згущене молоко, інші продукти та питну воду. До наборів входять і маски, які також допомагають вижити саме в час карантину. Адже, завдяки засобам індивідуального захисту, безпритульні можуть заходити до магазину та офіційних закладів. Розповсюдження наборів допомоги проходить у містах Краматорськ, Слов`янськ, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне в період проведення карантинних заходів. 

Оцініть новину

Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...