Інтеграція ВПО в громади: як громади Запорізької області включають переселенців у місцеве життя

Для прикладу, Широківська громада (поблизу Запоріжжя) прихистила 9 563 внутрішніх переселенців з 11 областей України – це більш ніж половина її довоєнного населення. Більшість приїхали з сусідніх окупованих територій, тікаючи від бойових дій. У перші місяці людям терміново шукали житло «будь-де», адже облаштованих місць не було. Згодом громада переобладнала частину амбулаторії під хостел для шести родин та відремонтувала кілька квартир для проживання ВПО. Попри ці зусилля, житло залишається болючою проблемою через обмежені ресурси громад – потрібно шукати додаткову підтримку уряду та донорів.

Інтеграція переселенців у місцеве життя – процес непростий. Часто люди прибувають травмовані війною, без роботи, з мінімумом речей, а іноді і з недовірою чи острахом щодо нового оточення. У сільських громадах переселенці можуть почуватися ізольовано: інфраструктура обмежена, знайомих немає, а місцеві мешканці не завжди розуміють їхні потреби. За даними опитувань, на початку багато ВПО були пасивними, «закритими в собі і не бажали залучатися до життя громади» – люди чекали, що ініціативу проявить хтось інший. Одночасно і в переселенців, і у місцевих накопичувалися проблеми, що могли породжувати напругу: конкуренція за робочі місця, навантаження на лікарні та школи, культурні відмінності тощо. В окремих випадках виникали навіть упередження, ніби переселенці отримують більше допомоги, ніж місцеві, що створювало ґрунт для непорозумінь.

Попри труднощі, багато громад знаходять способи залучити ВПО до активного життя. Досвід доводить, що особиста увага та підтримка здатні значно прискорити адаптацію. За результатами досліджень, у сільській місцевості переселенці часто адаптуються швидше, адже відчувають більшу увагу з боку місцевої влади та сусідів. Широківська громада ще на початку кризи однією з перших прийняла програму підтримки ВПО. У громаді регулярно проводять опитування переселенців, щоб виявити їхні нагальні проблеми. Як наслідок, окрім питання житла, було визначено пріоритетом №1 підтримку ментального здоров’я. Для цього в громаді відкрили три центри психосоціальної підтримки і Центр життєстійкості, де проводять заходи як для переселенців, так і для місцевих жителів – від консультацій психологів до гуртків для дітей. Паралельно шириться практика створення рад ВПО – консультативних органів переселенців при місцевій владі. В Запорізькій області така рада діє при обласній адміністрації, де самі переселенці можуть озвучувати проблеми та пропонувати рішення. Це сприяє тому, що голос новоприбулих мешканців почутий, а ініціативи – враховані у плануванні розвитку громад.

Приклади успішної інтеграції бачимо і в інших регіонах. Так, багато громад Західної України ще з 2014 року напрацювали досвід прийому людей з Донбасу та Криму. Зокрема, на Львівщині активну роль відіграють культурні центри, де переселенці можуть зберігати свою ідентичність і водночас знайомити місцевих зі своїми традиціями. В одному з досліджень ОБСЄ переселенки відзначали, що «у великих містах співпраця ВПО з жителями громади значною мірою залежить від активності самих переселенців, а от у селах більшість жінок-ВПО є досить пасивними і очікують, що ініціативу проявлять місцеві» (). Тому важливо, щоб громади свідомо залучали нових мешканців: проводили спільні свята, спортивні змагання, зустрічі у форматі «старожили + новачки». Наприклад, у кількох громадах Черкащини місцеві молодіжні ради організували для дітей переселенців екскурсії та ігри, що допомогло родинам познайомитися з сусідами. На Хмельниччині існував проєкт «Наставник для родини ВПО», де за кожною сім’єю переселенців закріплювався місцевий волонтер, який допомагав вирішити побутові питання – від оформлення дитини в садок до пошуку майстрів для ремонту. Такий персональний підхід дав змогу швидко «вбудувати» переселенців у життя села, зробити їх повноправними членами громади.

Комплексне бачення вирішення проблем інтеграції закладене у Стратегії доступності соціальних послуг в громадах. Імплементація цієї стратегії на прикладі Широківської ОТГ означає створення системи, де жоден переселенець не залишиться поза увагою. Стратегія передбачає наближення всіх необхідних послуг – освітніх, медичних, адміністративних, культурних – до людей, у тому числі й до вразливих категорій. Якщо вона буде реалізована повною мірою, переселенці зможуть отримати консультацію, допомогу чи інформацію без бар’єрів: у кожній громаді працюватимуть соціальні офіцери або центри, де новоприбулим розкажуть про їхні права, допоможуть заповнити документи, скерують до лікаря або на курси перекваліфікації.

Для успішної інтеграції потрібна спільна робота всіх: влади, самих переселенців, місцевих активістів і громадських організацій. На практиці це означає, що місцева влада має планувати бюджет з урахуванням потреб ВПО (ремонтувати житло, фінансувати соціальні програми), а також ініціювати діалог між «старими» і «новими» мешканцями. Громадські організації можуть слугувати містком – проводити тренінги з толерантності, інформаційні кампанії про внесок переселенців у розвиток регіону, а також надавати юридичну чи психологічну допомогу. Самі переселенці не повинні боятися висловлювати свої пропозиції: варто створювати об’єднання ВПО, долучатися до громадських слухань, брати участь у волонтерських ініціативах. Усе це ламає стіну відчуження. «Вони — наш величезний ресурс. Якщо хтось із них захоче і після деокупації залишитися у нашій громаді, ми будемо дуже раді», – підкреслює Ольга Ставицька, заступниця голови Широківської громади, закликаючи сприймати переселенців як рівноправних мешканців громади. Ці слова мають стати дороговказом для всіх громад: лише разом, через взаємну повагу та підтримку, ми побудуємо по-справжньому згуртоване суспільство.