Працевлаштування переселенців: як сільські громади створюють можливості для самозайнятості та роботи

Люди, які були шахтарями чи працівниками заводів, опинилися в селах, де такі спеціальності не затребувані. До того ж більшість переселенців – жінки похилого віку або з маленькими дітьми, яким складно швидко знайти роботу. Як результат, рівень безробіття серед ВПО високий, а громади отримують нових мешканців, що потребують соціальної допомоги замість того, щоб самі робити внесок у економіку. Це створює і матеріальне навантаження на бюджети, і психологічне – люди відчувають непотрібність, впадають у відчай. Наприклад, переселенка Ганна, яка виховує сина з інвалідністю у селі Запорізької області, зізнається, що знайти роботу було складно, адже треба постійно бути поруч із дитиною. Вакансії переважно або далеко, або не підходять за графіком. Таких історій – тисячі, і без цілеспрямованих заходів багато переселенців залишалися б без засобів до існування.

Сільські громади регіону, усвідомлюючи проблему, почали шукати рішення для працевлаштування ВПО та місцевих жителів прифронтових районів. Один із прикладів – благодійний фонд «Карітас Запоріжжя» у 2023 році запустив програму «Гроші за роботу». В її межах людей, що втратили джерело доходу, наймають на громадські роботи на три місяці з оплатою праці. Причому участь беруть як переселенці, так і місцеві мешканці прифронтових сіл. Учасники прибирають парки, ремонтують та фарбують громадські будівлі, доглядають за людьми похилого віку, організовують дозвілля дітей. Таким чином і громада отримує користь, і люди заробляють кошти. Програма діє в кількох громадах області – Матвіївській, Вільнянській, Михайло-Лукашівській, Михайлівській, Чернігівській, Пологівській – а згодом поширилась і на місто Запоріжжя. 75 осіб вже отримали тимчасову роботу, з них 39 –. Для Ганни ця програма стала порятунком: їй запропонували працювати тричі на тиждень гуртківцею з рукоділля для дітей, що дозволило поєднати роботу з доглядом за сином. «Мені запропонували роботу з дітками, і я почала працювати. До проєкту я теж працювала майстринею... Але самостійно знайти таку роботу було неможливо», – говорить вона. Це реальний приклад того, як адресні ініціативи повертають людям впевненість у своїх силах.

Історії переселенців-підприємців надихають інших. У місті Вільнянськ переселенець з Маріупольського району Сергій, втративши у 2022 році птахівничий бізнес, зумів відкрити нову справу з нуля. Оселившись у громаді, він вирощує мікрозелень (мікрогрін) на невеликій міській. Сергій каже, що вирішив не чекати допомоги, а самотужки опанував цю нішу – вивчив технологію в інтернеті і облаштував 15 квадратних метрів під стелажі з зеленню. Поки що прибуток невеликий, але підприємець планує розширювати виробництво. Частину заробітку він, до речі, спрямовує на волонтерську діяльність – його громадська організація розвозить гуманітарну допомогу в прифронтові зони. «Ми зрозуміли, що краще самим заробляти і направляти кошти на проєкти допомоги, ніж просити у когось», – зазначає Сергій. Цей приклад демонструє, що переселенці можуть бути ініціативними та корисними громаді, якщо підтримати їхні починання. Подібних історій у Запоріжжі багато: колишні маріупольські підприємці відкривають кафе, швейні майстерні, ІТ-фрілансери знаходять клієнтів онлайн, аграрії об’єднуються в кооперативи на новому місці.

Держава також стимулює працевлаштування ВПО. Через центр зайнятості діє програма компенсації роботодавцям за кожного найнятого переселенця – 8 тис. грн протягом 3 місяців (або до 6 місяців, якщо працевлаштовано особу з інвалідністю. У 2024 році вже 200 роботодавців Запорізької області отримали позитивні рішення на компенсацію за працевлаштування 448 переселенців на загальну суму понад 8,9 млн грн. Найбільше ВПО працевлаштувалися у переробній промисловості (42%), торгівлі (23%) та харчуванні (8%). Це означає, що бізнес зацікавлений брати на роботу переселенців за умови підтримки держави.

Однак, щоб розв’язати проблему масштабно, потрібен стратегічний підхід на рівні громад. Реалізація Стратегії доступності соцпослуг допоможе інтегрувати послуги зайнятості у громадах. Зокрема, йдеться про створення локальних центрів розвитку підприємництва, навчальних програм і співпраці з бізнесом. Якщо в громаді діятиме консультаційний пункт служби зайнятості чи бізнес-інкубатор, переселенці зможуть отримати на місці поради щодо вакансій, перекваліфікації або відкриття власної справи.

Щоб переселенці ставали самодостатніми, потрібна синергія зусиль. Громади можуть ініціювати місцеві програми зайнятості – виділяти кошти на підтримку фермерства, проводити ярмарки вакансій за участі релокованих підприємств. Громадські організації та міжнародні донори мають розширювати успішні проєкти на кшталт згаданих ініціатив: збільшувати кількість грантів, навчати людей фінансової грамотності, допомагати з бізнес-планами. Самим переселенцям варто користуватися всіма доступними можливостями – ставати на облік у центрі зайнятості, відвідувати тренінги, пробувати себе у нових сферах. Багато з них вже проявляють наполегливість. Як зазначалося у дослідженні, в містах жінки-ВПО досить активно займаються підприємництвом та громадською діяльністю, тоді як у селах багато хто боїться або не має ресурсів почати свою справу. Тому завдання влади і громади – підбадьорити цих людей, дати їм «вудку, а не рибу».